Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.
Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
(F) (F) (F)
Очень красиво и трогательно!