Я до тебе й пораненним птахом. Віктор Гала
Я до тебе й пораненним птахом
На одному крилі прилечу,
Серед хмар,непроторенним шляхом,
Прилечу запалити свічу.
Розігріє вона твоє серце,
Геть прогоне журбу вікову.
Назбираю зірок у відерце,
Жовтим місяцем в коси впаду.
Обцілую,словами зігрію,
Вип'єм чашу кохання до дна.
Вже й свіча не горить,тільки тліє,
Скоро ранок,ти знову сама.
Та не гріють слова твою душу,
І свіча мерехтить не горить,
Камінь з серця твого я не зрушу,
Серце мертве,його не збудить.
Двері наглухо знову закриті,
Знову в серці панує пітьма,
Всі мости погоріли,розбиті,
І дороги назад вже нема.
Місяць знову гуляє по волі.
Знову зорі на небі блистять,
Піднімаю крило я поволі,
Он,вже й гуси у вирій летять.
Відлітають,і я разом з ними
Відлітаю в далекі світи,
Залишив за лісами густими
Дві свічі,що згасила їх ти.
© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11004092645