Віктор Гала
Красива чаша в золотій оправі
Від старості,а може просто так,
Розбилась і лежить на лаві,
Збираюсь склеїти,не клеїться ніяк.
Як довго дому чаша та служила,
Завжди наповнена,порожня не була,
А тут упала і на дріб'язки розбилась
І залишилась з неї купа скла.
Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.