Та веселий сонця промінець,
В хмарах якось відшукав шпарину,
Відхилив перин легкий кінець,
І заглянув в очі до дівчини.
І прокинулась розбещена весна,
А вночі,коли зима дрімала,
Не прощавшись з місяцем ,вона
Із полону босоніж тікала.
Гори,ріки,луки і поля,
Вже давно на весну тут чекали,
Наповнялась квітами земля,
Там ,де тільки що ступні її стояли.
Вже вона й до тебе підійшла,
На обличчі усмішка заграла,
Ніби вишня рання розцвіла,
Ніби ти сама весною стала.

© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11003208702