Не прилетить вже.Віктор Гала
Не прилетить вже більше птах кохання,
Здійнявся якось,взяв і полетів,
Крилом здалека помахав ввостаннє,
А зупинить його я не зумів.
Навіщо зупиняти,коли осінь,
Давно вже забрела в мої сади,
І крик душі і гами стоголосі,
Його не вернуть знову вже сюди.
Він полетів,а може десь блукає,
А може вже співа в чужім саду,
І не надіюсь,більше не чекаю,
Що в сад цей я колись іще прийду.
Позаростають стежки і доріжки,
Посохне гілля,листя рознесе
Холодний вітер з білої берізки,
Яка остання в тім саду росте.
Чому ж тоді іду,беру лопату,
Саджаю деревця нові в саду?
Я все ж надіюсь птаха дочекатись,
Та так уже не рік один стою.
Нема його,весни вже більш не буде,
За осінню у сад зайде зима,
А птах мій не згубивсь,ніде не блудить,
Він раптом вмер,його уже нема.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912164836