Ні квітів, ні дарунків не чекай.Віктор Гала
Ні квітів,ні дарунків не чекай-
Тобі подарував я їх немало.
На самоті минуле пригадай,
Як серце моє у багні топтала.
Із насолодою дивилась як болить,
Як розривається мільярдами клітинок.
Із під чобіт жар-птицею горить,
Розтоптане,але не просить відпочинок.
Та серце вирвалось і знову розцвіло,
І з нього слово іскоркою впало,
Немов тортур і болю не було,
Немов його ніщо не шматувало.
Горить воно і інших зігріва,
І всі слова купаються у ньому.
А потім слово в душу запада,
І ріже серце знову по живому.
Ні квітів,ні дарунків не чекай,
Коли вже серця виявилось мало.
І лебедину пісню доспівай
Сама,бо наша з часом заблукала.

© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911167126