СПОВІДЬВіктор Гала
Хотів би поклонитися до ніг,
Хотів би на руках тебе носити,
Та тільки жаль, тебе я не зберіг
І ти пішла ,не захотіла жити.
Ти вже ішла, а я не вірив в те,
Ти посміхалася тоді востаннє,
А я казав:»Не бійся, все пройде,
Усе минеться, ну яке прощання»
А ти пішла, від горя я кричав,
Не міг і не хотів себе простити,
Такий важкий на серце камінь впав,
Як довго довелось його носити.
Приходила ти часто в мої сни,
Торкалася чола мого рукою,
А я вві сні благав: «Мамо, прости»,
Ні слова, лиш хитала головою.
Тепер я зрозумів, залишився один,
І сином я ніколи вже не буду.
Гірчить життя, як у степу полин,
Свої помилки вік я не забуду.
Як все давно було, та в пам’яті моїй
Та рана серце кров’ю обливає,
Як мало часу віддаєм ми тій,
Яка народжує і всі гріхи прощає.

14 травня 2009р.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1910042069