ВІРШІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ...
 

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги,
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі.
Це, може, навіть і не вірші,
А квіті, кинуті тобі.



Ліна Костенко

Василь Симоненко

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прйшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти.

Прийшла любов непрохана й неждана -

Ну як мені за нею не піти?

Тобі одній, намріяна царівно,

Тобі одній дзвенять мої пісні,

Тобі одній в моєму храмі дивно

Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя мене веде нерівно:

То на вершині, то в яри страшні,

Та скрізь душа співає переливно

Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п"яні,

Де вічний шум, де вічна суєта,

Я згадую слова твої неждані.

І серед поля, на яснім світанні,

Коли ще сном охоплені жита-

Душа тебе, тебе одну віта.

/ Максим Рильський/

Володимир Сосюра

Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.

Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.

Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!

.Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину .
Можна вибирать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата .
І якщо впадеш ти на чужому полі
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою,листям затріпочуть
тугою прощання душу залоскочуть.
МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ,
ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ

Прости, що йдуть непроханi дощi,
Що клени листя на асфальтi гублять,
Прости моiй нескоренiй душi,
слiпому серцю, що тебе так любить.
Прости за день, що нiччю догорiв,
Прости за роки,що вiтрами здуло,
В дощi рiчки виходять з берегiв
А осiнь листям землю огорнула.
I гарно хвилi повноводiй буть,
Землi спокiйно пiд листками спати,
А я тебе збиралася забуть,
Коли на серцi стало холодати.
Дивись на мене, як дощi на лiс,
Дивись на мене, як зима на лiто,
Та лиш нiколи мною не журись
i не клени перед жорстоким свiтом.
Не заставляй на вiтрi голосить –
Я пiд вiтрами безголоса пташка,
Прости, як можна цю любов простить,
Забуть не прошу, - забувати важко.

В твоєму погляді я бачу,
зірки і сонце золоте,
Коли всміхаєшся неначе-
Усе трояндами цвіте.
Нехай любов, натхнення, мрії
Завжди в душі твоїй живуть.
Хай щастя серце твоє гріє,
бо ти і є весна. майбуть.

ЛІНА КОСТЕНКО
Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, на вік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн.
На сьогодні, на завтра, на завжди
ТИ залишишся в серці моїм.
А чому? То сумна торема,
На яку ти мене прирік,
Бо все разом, а ми окремо
І сьогодні, і завтра й навік.

Ліна КОСТЕНКО

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Костенко Ліна :: "Життя іде і все без коректур."

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.