Пригріється в куточку на землі,
Під голову підсуне рученята,
Матуся прийде в гості у вві сні,
Буде голубить і волосячко чесати.
Та сон мине, а дійсність наяву,
І знов смітник, щоб голод вгамувати,
Там бачив я дитину не одну,
Ні з яким горем це не порівняти.
Дивлюсь,сльозу не можу зупинить,
-То це твоє майбутнє,Україно?
Хіба у тебе серце не болить?
А як болить, то захисти дитину.
Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.
02. 06. 2009 р.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912241524

Смітники
Віктор Гала
Схилилась дівчинка над купою сміття,
Худенькі ручки в ньому щось шукають.
Що робить тут це нічиє дитя?
Що просить в Бога?Чи його хоч знає?
Недоїдки в торбинку накладе,
Безруку ляльку в пазуху ховає,
Вона вже по дорослому сумна,
Щось тихо шепче,може щось прохає?
Сичить холодний вітер по степу,
Холодний дощ давно пробравсь до тіла,
Скучають ручки по домашньому теплу,
Була б матуся,може б обігріла.
Безсонні ночі, холод допіка,
Де притулитись?Де заночувати?
Не обігріє мамина рука,
Ніхто не буде ввечері шукати

Прокидаюсь з надією,що все вже минуло,
Що з'явилися знову усі кольори,
І що полоси сірі за ріг долі звернули,
Що втекли,як втікають весною сніги.
Та виходжу надвір,сірий ранок стрічає,
Сірий вітер у груди,і болото з-під ніг,
Від брудних кольорів всю надію втрачаю,
Що колись оживу і продовжу свій біг.
Дай же ,Боже ,мені сірі дні пережити,
Взяти знову у руки білий лист,олівець,
І назло сірим дням написать:-Буду жити.
Я воскрес,я пишу,ще мені не кінець.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912306483

Депресія
Віктор Гала
Зачерствіла душа,більше серце не плаче.
Не лягають на аркуш ніжні,гарні слова.
І ніхто переміни тієї не бачить,
Тільки й бачуть,що біла моя голова.
Де ж поділося все,де поділися рими?
Чому спить в павутині на столі олівець?
Обірвала буденність мелодію гімнів,
І поставила вирок "ПОЕТУ КІНЕЦЬ".
Чорно-білі етюди не радують око,
Від постійної сірості муза втекла,
Тільки бачу вві сні оте небо високе.
Де купаються рими, в ніжних хвилях тепла.

Де ж поділося все,де поділися рими?
Чому спить в павутині на столі олівець?
Обірвала буденність мелодію гімнів,
І поставила вирок "ПОЕТУ КІНЕЦЬ".
(N) (N) (N) Как часто нас всех сопровождают депрессии!

Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.

() () () () () () () () () ()
Виктор, Ваши стихи всегда читаю с большим удовольствием!
Последние "Смiтники" и "Депрессия" очень трогательно написано, задевают за живое!

ЛИСТОПАД

Віктор Гала
Той листопад не вернеться вже знову,
Він відшумів,його мов не було,
Його розвіяв вітер мов полову,
А потім білим снігом замело.
І відлетів,забрав тепло з собою,
Гнітуча туга в душу залягла,
Прийшла зима незримою ходою,
Осінній лист снігами замела.
Сніги,сніги,як холодно за вами.
Як ріже очі ваша білизна.
Той листопад не описать словами,
Він був,він був,тепер його нема.
Та не чекай,що прийде потепління,
Що знову загориться дивограй.
Байдужу хмару не проб'є проміння,
Тепла зимою краще не шукай.
Весна прийде,природа відімліє,
Втече зима за дальній небокрай,
Берізку юну сонце обігріє,
Я обійму її.Мій листопад,прощай.
© Copyright: Віктор Гала, 2010

() () () () ()
Здорово написано!

Всегда читаю Ваши стихи.Душевно написано.

Теплое и трогательное стихотворение!

Та не чекай,що прийде потепління,
Що знову загориться дивограй.
Байдужу хмару не проб'є проміння,
Тепла зимою краще не шукай.

Весна прийде,природа відімліє,
Втече зима за дальній небокрай,
Берізку юну сонце обігріє,
Я обійму її.Мій листопад,прощай.
Чудово,Вікторе!

ЗА СТИХИ!

Замерзає душа.
Віктор Гала
Замерзає душа,вже вона не співає,
Їй обрізали крила, і вона прилягла;
Як старий волоцюга в куточку дрімає,
Все весни дожидає-а її все нема.
Заблукала вона,не спішить повертатись,
Що робити їй там,де панує зима,
Де забули її,де забули сміятись,
Де не світяться очі,а панує пітьма.
Десь вирує вона і теплом зігріває,
І колись може знову в твій край прилетить.
Вмить душа стрепенеться,душа заспіває,
Відростуть в неї крила і вона полетить.
Той політ вже ніщо зупинити не зможе:
Ні морози,ні вітер,ні холодні дощі.
Тільки хто тій весні прилетіть допоможе?
Проведе хто її через хащі густі?
© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11001207017

Замечательно написано!
Спасибо за стихи!
() () () () ()

Десь вирує вона і теплом зігріває,
І колись може знову в твій край прилетить.
Вмить душа стрепенеться,душа заспіває,
Відростуть в неї крила і вона полетить.

Замерзає душа,вже вона не співає,
Їй обрізали крила, і вона прилягла;
Як старий волоцюга в куточку дрімає,
Все весни дожидає-а її все нема.
() () () (nt) (nt) (nt) (nt) (nt) (nt) (nt) (nt)

ЗАМЕЧАТЕЛЬНО НАПИСАНО!!

Чудового зимового настрою!

(F) (F) (F) (F) (nt) (nt) (nt) (nt) (nt)

СЧАСТЬЯ!

Зимова нічВіктор Гала
Сховалось сонце,ніч не за горами,
Щербатий місяць з неба підморгнув,
Там вдалені,за білими снігами,
Останню пісню вітер затягнув.
Стихає день,порозсипались зорі,
Стовб диму в небо лізе від землі,
І ніч-чаклунка топить в чорнім морі,
Зимовий день,як в хвилях кораблі.
З німих небес зірвалися сніжинки,
Мов табунець метеликів нічних,
Летять на землю св'яткувать обжнивки,
В саду всідаються на гілочках тонких.
А вніч,коли зима зірки колише,
Коли у кожен дім заходять сни,
Картину дивну на вікні напише
Мороз,для зустрічі веселої весни.

© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11001302500

Вікторе,Ви пишете гарні вірші.
Творчого Вам натхнення!

() () () () ()

ЧАША

Віктор Гала
Красива чаша в золотій оправі
Від старості,а може просто так,
Розбилась і лежить на лаві,
Збираюсь склеїти,не клеїться ніяк.
Як довго дому чаша та служила,
Завжди наповнена,порожня не була,
А тут упала і на дріб'язки розбилась
І залишилась з неї купа скла.
Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1908156154

Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.
(F) (F) (F) () () ()
Очень трогательно сравнение человеческой жизни с ЧАШЕЙ!
Спасибо, Виктор, за Ваш талант!

Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.

Не треба пам'ять ворушити.



Віктор Гала
Не треба пам'ять ворушити,
Вона заснула,міцно спить.
Не треба в чомусь час винити,
Ніщо без диму не горить.
Хай процвітає сьогодення,
Або майбутнє забринить,
Вони - надія і спасення,
Від пам'яті,що все ж болить.
Не повертай на ті дороги,
Де кінь спіткнувся і упав,
Де серце краяли тривоги,
Від холоду ,а то й заграв.
Не треба пам'ять ворушити,
Коли заснула,хай поспить,
А нам у світі треба жити,
Співати,мріяти й любить.

© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11001312128

Не треба пам'ять ворушити,
Коли заснула,хай поспить,
А нам у світі треба жити,
Співати,мріяти й любить.
Очень понравился стих!() () () () ()
Счастья и радости Вам!

СПАСИБО ЗА СТИХИ!

Не треба пам'ять ворушити,
Коли заснула,хай поспить,
А нам у світі треба жити,
Співати,мріяти й любить.
(F) (F) (F) (F) (F) (F) (nt) (F) (F) (F)

Ждем, Виктор, Ваших новых прекрасных стихотворений!

Не треба пам'ять ворушити,
Коли заснула,хай поспить,
А нам у світі треба жити,
Співати,мріяти й любить.
Чудові рядки,дякую Вікторе,дуже гарні ващі вірщі!

ВСІМ,ДЯКУЮ!(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F) (F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)(F)

КРИНИЦЯ
Віктор Гала
По отаві іду до тієї криниці,
Що ще може мій прадід колись відкопав,
Я іду, щоб цілющої випить водиці,
Як давно я не був тут,та якось згадав.
Скільки люду пройшло ,всіх вона напувала,
І ніхто не спитав,де взялася в степу,
А вода її дивна по жилах співала,
Піднімала з колін на святу боротьбу.
Хан Батий смакував ту цілющу краплину,
І Петро довгоногий спориш тут топтав,
Тут лунали пісні про весну й Україну,
Тих,хто серце своє за свободу віддав.
Всіх вона напувала,й води вистачало,
А дуби,що край яру,її берегли,
Тільки зараз вода у ній згіркла,пропала,
Як же так,ми тебе зберегти не змогли?
Хто очисте тебе,відкопає джерела?
Хто весь бруд в ній збере,і в яру закопа?
Щоби слава води у народі воскресла,
Не згубилась в траві до криниці тропа.

© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11002107104

Всіх вона напувала,й води вистачало,
А дуби,що край яру,її берегли,
Тільки зараз вода у ній згіркла,пропала,
Як же так,ми тебе зберегти не змогли?

Спасибо за стихи!

Валя і Заіна,дякую.