Віктор Гала
Красива чаша в золотій оправі
Від старості,а може просто так,
Розбилась і лежить на лаві,
Збираюсь склеїти,не клеїться ніяк.
Як довго дому чаша та служила,
Завжди наповнена,порожня не була,
А тут упала і на дріб'язки розбилась
І залишилась з неї купа скла.
Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.

Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.
(F) (F) (F) (nt) (nt) (nt)
Виктор, восхищаюсь Вашим талантом!

Ельвіра,я Вам дуже вдячний.(F) (F) (F)

РанокВіктор Гала
Сивий ранок залазить в вікно,
Виганяє з кутків чорні тіні,
Щось мені вже не спиться давно,
Очі ловлять розпливчатість ліній.
Спить ще все, спить дружина і внук,
За вікном сплять пташки галасливі,
Ще не тче свою сітку павук,
Вітерець спить на дядьковій сливі.
Тихо так, що в вухах дзеленчить,
Чути навіть, як час пропливає,
Може десь хтось, як я тут, не спить
І на стелі щось в мріях шукає.
Сон покинув мене, чи заснув,
Десь приліг у кутку подрімати,
Я не буду будити його,
Може зможу вірша написати.
Або може згадаю весну,
Що нектаром п’янким напувала,
Або ту, неповторну одну,
Що для мене дружиною стала.
Так пролежу до ранку без сну,
Поки сонце промінням заграє,
Стукне вітер листком по вікну
І думки з голови позганяє.
Квітень 2009р.


© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1910217680

Замечательному автору!

ЗАИНА,СПАСИБО ! (F) (F) (F)

Валентино,дякую! (F) (F) (F)

Не говори нічого на прощання.
Виктор Гала
Не говори нічого на прощання,
Слова не зможуть видавить сльозу,
Переступила ти свої вагання,
В відносинах накреслила межу.
Спинився час,поблякли фарби світу,
Важкий тягар на душу раптом впав,
Не знять його ні осені,ні літу.
За що так дивно Бог нас покарав?
За ту любов,що в серці схоронили,
За ту любов,що свято берегли?
Мабуть за те,що ми не тих любили,
Мабуть за те,що з іншими пішли.
Заплаче осінь,Замете снігами
Зима холодна зустрічі сліди
І тільки деколи згадаєш ти з роками,
Де ми колись з тобою разом йшли.
І стане пусто в серці й одиноко,
Немов би в нього хтось забив клина,
Лікує час,та прірва вже глибока,
Земну любов згасила ти сама.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909252495

Тополі
Віктор Гала
А тополі стоять ще зелені,
Вже й морози на трави лягли,
А вони щось шукають у небі,
Виглядають напевно весни.
Виглядають роки,що минули,
Виглядають ключі журавлів.
Он,як високо в небо гайнули,
Що піднялися вище дахів.
Їм не віриться,що вже минуло
Тепле літо,за обрій пішло,
На прощання листком колихнуло,
Мов ніколи тепла й не було.
І вони полетіти б хотіли
З теплим літом у теплі краї,
Тільки корені тут розпустили,
В цій твердій,кам'янистій землі.
Так і я,вже давно в світ гайнув би,
Пошукати заможні краї,
Та коріннями міцно уп'явся,
В цьому,Богом забутім,селі.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911012853

Замечательно написано! Спасибо за прекрасные стихи!