Весна,весна,як хочеться любити,
Як хочеться дивитись вдалину,
Пробігти полем,по траві ходити,
Тобою жити і любить тебе одну

Супер,просто - супер!!!

Не говори н чого на прощання.Віктор Гала
Не говори нічого на прощання,
Слова не зможуть видавить сльозу,
Переступила ти свої вагання,
В відносинах накреслила межу.
Спинився час,поблякли фарби світу,
Важкий тягар на душу раптом впав,
Не знять його ні осені,ні літу.
За що так дивно Бог нас покарав?
За ту любов,що в серці схоронили,
За ту любов,що свято берегли?
Мабуть за те,що ми не тих любили,
Мабуть за те,що з іншими пішли.
Заплаче осінь,Замете снігами
Зима холодна зустрічі сліди
І тільки деколи згадаєш ти з роками,
Де ми колись з тобою разом йшли.
І стане пусто в серці й одиноко,
Немов би в нього хтось забив клина,
Лікує час,та прірва вже глибока,
Земну любов згасила ти сама.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909252495

() () () () ()

Хрест Віктор Гала
Я зупинився,я зробив ще крок,
А може зупинився назавжди.
Як загнаний скажений вовк,
Йду навпростець,де міг би обійти.
Куди ішов?Чого шукав в житті?
Що нове в ньому я хотів знайти?
Забув я мабуть істини прості,
Що кожен хрест свій мусить сам нести.
І на Голгофу на хитких ногах,
Збиваючи їх люто до крові,
Тягнув аж до метеликів в очах,
До паморчіння в голові.
Забув,а може то чужий?
А може хтось в дорозі підмінив?
Лиш на горі збагнув я, що хрест свій,
Давно.давно внизу я загубив.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909296572

Написано от души. () () () () ()

ОСІНЬ Віктор Гала
Осінь палить листи,що писало їй літо,
Прочитавши рядочки з початку до краю,
Цідить сірі дощі через порване сито,
У далекі краї сивий клин проганяє.
Помокріла трава,стоїть гола тополя,
Соромливо схилилась в поклоні ліщина,
Почорніла верба у журбі серед поля,
Лиш горить у саду ягідками калина.
Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.
Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.

Пусть ВЕРА,НАДЕЖДА

И ЛЮБОВЬ! Всегда будут
..с ТОБОЙ!

SEHR GUT VIKTOR !

Я искала тебя. Открывала страницы.
Звездопад твоих мыслей, ловя между строк.
Но мелькали чужие картинки и лица.
Разномастных стихов непрерывный поток.
Я хотела на ощупь узнать твоё имя.
Прикоснуться к словам и напиться теплом.
Но пестрели листы именами чужими
И кричали стихи не от тех, не о том….
Любопытство моё превзошло ожиданье .
Не случайны совсем перемены в судьбе.
Я нашла! И ликуя бегу на свиданье.
Здравствуй, Солнечный лучик!
Как я рада тебе!