Пригріється в куточку на землі,
Під голову підсуне рученята,
Матуся прийде в гості у вві сні,
Буде голубить і волосячко чесати.
Та сон мине, а дійсність наяву,
І знов смітник, щоб голод вгамувати,
Там бачив я дитину не одну,
Ні з яким горем це не порівняти.
Дивлюсь,сльозу не можу зупинить,
-То це твоє майбутнє,Україно?
Хіба у тебе серце не болить?
А як болить, то захисти дитину.
Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.
02. 06. 2009 р.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912241524

Смітники
Віктор Гала
Схилилась дівчинка над купою сміття,
Худенькі ручки в ньому щось шукають.
Що робить тут це нічиє дитя?
Що просить в Бога?Чи його хоч знає?
Недоїдки в торбинку накладе,
Безруку ляльку в пазуху ховає,
Вона вже по дорослому сумна,
Щось тихо шепче,може щось прохає?
Сичить холодний вітер по степу,
Холодний дощ давно пробравсь до тіла,
Скучають ручки по домашньому теплу,
Була б матуся,може б обігріла.
Безсонні ночі, холод допіка,
Де притулитись?Де заночувати?
Не обігріє мамина рука,
Ніхто не буде ввечері шукати

Прокидаюсь з надією,що все вже минуло,
Що з'явилися знову усі кольори,
І що полоси сірі за ріг долі звернули,
Що втекли,як втікають весною сніги.
Та виходжу надвір,сірий ранок стрічає,
Сірий вітер у груди,і болото з-під ніг,
Від брудних кольорів всю надію втрачаю,
Що колись оживу і продовжу свій біг.
Дай же ,Боже ,мені сірі дні пережити,
Взяти знову у руки білий лист,олівець,
І назло сірим дням написать:-Буду жити.
Я воскрес,я пишу,ще мені не кінець.
© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912306483

Депресія
Віктор Гала
Зачерствіла душа,більше серце не плаче.
Не лягають на аркуш ніжні,гарні слова.
І ніхто переміни тієї не бачить,
Тільки й бачуть,що біла моя голова.
Де ж поділося все,де поділися рими?
Чому спить в павутині на столі олівець?
Обірвала буденність мелодію гімнів,
І поставила вирок "ПОЕТУ КІНЕЦЬ".
Чорно-білі етюди не радують око,
Від постійної сірості муза втекла,
Тільки бачу вві сні оте небо високе.
Де купаються рими, в ніжних хвилях тепла.

Де ж поділося все,де поділися рими?
Чому спить в павутині на столі олівець?
Обірвала буденність мелодію гімнів,
І поставила вирок "ПОЕТУ КІНЕЦЬ".
(N) (N) (N) Как часто нас всех сопровождают депрессии!

Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.

() () () () () () () () () ()
Виктор, Ваши стихи всегда читаю с большим удовольствием!
Последние "Смiтники" и "Депрессия" очень трогательно написано, задевают за живое!

ЛИСТОПАД

Віктор Гала
Той листопад не вернеться вже знову,
Він відшумів,його мов не було,
Його розвіяв вітер мов полову,
А потім білим снігом замело.
І відлетів,забрав тепло з собою,
Гнітуча туга в душу залягла,
Прийшла зима незримою ходою,
Осінній лист снігами замела.
Сніги,сніги,як холодно за вами.
Як ріже очі ваша білизна.
Той листопад не описать словами,
Він був,він був,тепер його нема.
Та не чекай,що прийде потепління,
Що знову загориться дивограй.
Байдужу хмару не проб'є проміння,
Тепла зимою краще не шукай.
Весна прийде,природа відімліє,
Втече зима за дальній небокрай,
Берізку юну сонце обігріє,
Я обійму її.Мій листопад,прощай.
© Copyright: Віктор Гала, 2010

() () () () ()
Здорово написано!

Всегда читаю Ваши стихи.Душевно написано.