Чарівник-сон дарований усім,
Повіки закриваються і вмить,
Заходить тиша в твій блаженний дім,
Спинися час! Дивися,жінка спить!
(F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) Ніжність, повага, любов - все це виражено у вашому творі. Будьте завжди таким і учіть молодше покоління. Дякую!

Виктор! наслаждаюсь вашими стихами!

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ МОЯ УКРАЇНО!



Ти край мій єдиний, моя Батьківщина,
Для мене одна ти, моя Україно
Ти чорнеє море, ти неба блакить,

Ти сонце, що в небі для нас мерехтить.
Ти взимку- Карпати, а в літку ти Крим.
Єдина для мене, ти в серці моїм.
<>

;)

Щиро дякую ! (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F)

ОСІНЬ Віктор Гала
Осінь палить листи,що писало їй літо,
Прочитавши рядочки з початку до краю,
Цідить сірі дощі через порване сито,
У далекі краї сивий клин проганяє.
Помокріла трава,стоїть гола тополя,
Соромливо схилилась в поклоні ліщина,
Почорніла верба у журбі серед поля,
Лиш горить у саду ягідками калина.
Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.
Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909303310

Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.
Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
(F) (F) (F)
Очень красиво и трогательно!

ОСІНЬ Грусть осенняя очень певуче звучит в Ваших стихах, Виктор!

Вже чужі.
Віктор Гала
Вже чужі,а ще вчора здавалось,
Що кохання у нас назавжди,
Що в житті нащім гарно все склалось
І не треба чекати біди.
Чи кохання було те несправжнє,
Чи його не змогли зберегти,
Впало каменем слово останнє,
Розвело перед нами мости.
Мовчимо.Що тепер говорити,
І кому ті потрібні слова,
Коли душі для слова закриті,
Їх шукаєм,а їх вже нема.
Одне слово і світ похитнувся,
Чорним змієм образа лягла,
Я об камінь життєвий спіткнувся,
Ми чужі.Я один.Ти сама.
Слово може на світ народити.
Розтопити сніги вікові,
Але може воно і убити,
Заховати кохання у мглі.
Стоїмо вже чужі серед поля,
А навкруг зеленіють жита.
Словом вбиті кохання і доля.
Ти така ж,але ти вже не та.

© Copyright: Виктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11009211453

Прекрасные стихи! Пусть на Ваших жизненных дорогах будет много-много счастья!

Віктор Гала
Красива чаша в золотій оправі
Від старості,а може просто так,
Розбилась і лежить на лаві,
Збираюсь склеїти,не клеїться ніяк.
Як довго дому чаша та служила,
Завжди наповнена,порожня не була,
А тут упала і на дріб'язки розбилась
І залишилась з неї купа скла.
Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.

Вона втомилась і розсипалась з роками,
Вже не змогла людині більш служить,
І не зарадити ні криком,ні сльозами,
Нема чим гарну чашу відновить.
Збере хтось в руки залишки блискучі,
Без жалю,просто кине на сміття,
Не думаючи,що стоїть на кручі,
На поминках розбитого життя.
(F) (F) (F) (nt) (nt) (nt)
Виктор, восхищаюсь Вашим талантом!

Ельвіра,я Вам дуже вдячний.(F) (F) (F)

РанокВіктор Гала
Сивий ранок залазить в вікно,
Виганяє з кутків чорні тіні,
Щось мені вже не спиться давно,
Очі ловлять розпливчатість ліній.
Спить ще все, спить дружина і внук,
За вікном сплять пташки галасливі,
Ще не тче свою сітку павук,
Вітерець спить на дядьковій сливі.
Тихо так, що в вухах дзеленчить,
Чути навіть, як час пропливає,
Може десь хтось, як я тут, не спить
І на стелі щось в мріях шукає.
Сон покинув мене, чи заснув,
Десь приліг у кутку подрімати,
Я не буду будити його,
Може зможу вірша написати.
Або може згадаю весну,
Що нектаром п’янким напувала,
Або ту, неповторну одну,
Що для мене дружиною стала.
Так пролежу до ранку без сну,
Поки сонце промінням заграє,
Стукне вітер листком по вікну
І думки з голови позганяє.
Квітень 2009р.


© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1910217680

Замечательному автору!

ЗАИНА,СПАСИБО ! (F) (F) (F)

Валентино,дякую! (F) (F) (F)

Не говори нічого на прощання.
Виктор Гала
Не говори нічого на прощання,
Слова не зможуть видавить сльозу,
Переступила ти свої вагання,
В відносинах накреслила межу.
Спинився час,поблякли фарби світу,
Важкий тягар на душу раптом впав,
Не знять його ні осені,ні літу.
За що так дивно Бог нас покарав?
За ту любов,що в серці схоронили,
За ту любов,що свято берегли?
Мабуть за те,що ми не тих любили,
Мабуть за те,що з іншими пішли.
Заплаче осінь,Замете снігами
Зима холодна зустрічі сліди
І тільки деколи згадаєш ти з роками,
Де ми колись з тобою разом йшли.
І стане пусто в серці й одиноко,
Немов би в нього хтось забив клина,
Лікує час,та прірва вже глибока,
Земну любов згасила ти сама.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909252495

Тополі
Віктор Гала
А тополі стоять ще зелені,
Вже й морози на трави лягли,
А вони щось шукають у небі,
Виглядають напевно весни.
Виглядають роки,що минули,
Виглядають ключі журавлів.
Он,як високо в небо гайнули,
Що піднялися вище дахів.
Їм не віриться,що вже минуло
Тепле літо,за обрій пішло,
На прощання листком колихнуло,
Мов ніколи тепла й не було.
І вони полетіти б хотіли
З теплим літом у теплі краї,
Тільки корені тут розпустили,
В цій твердій,кам'янистій землі.
Так і я,вже давно в світ гайнув би,
Пошукати заможні краї,
Та коріннями міцно уп'явся,
В цьому,Богом забутім,селі.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911012853

Замечательно написано! Спасибо за прекрасные стихи!

Заина,спасибо! (F) (F) (F)

Так і я,вже давно в світ гайнув би,
Пошукати заможні краї,
Та коріннями міцно уп'явся,
В цьому,Богом забутім,селі.

() () () () ()

Стежина
Віктор Гала
Маленькі ніжки бігли по стежині,
Що пролягла серед густих пшениць,
Дивились на дівча волошки сині,
І чути було спів перепелиць.
Торкались колоски плеча дитини,
Цвіркун виводив пісеньку дзвінку,
Всміхалось сонечко з-за білої хмарини,
Дивлячись вниз на дівчинку малу.
Та раптом заєць перебіг стежину,
Побіг щосили вітер доганять,
А в інший бік дівча біжить щосили,
Від страху оченята лиш блистять.
Маленьке серце вискочити хоче.
З грудей дитячих, як листок тремтить,
Уже не плаче, щось під ніс бурмоче,
З усії сили до села біжить.
Захекана, налякана до краю
У двір чужий швиденько забіга,
Та тільки мама щось не зустрічає,
А з хати вийшла тітонька чужа.
Дівча не зрозуміло, що від страху
З стежини збилось. Тітку відпиха,
Біжить до хати, загляда у шафу,
Під ліжко, всюди матінку шука.
Стояла жінка, ніжно посміхалась,
Дивилась на розгублене маля,
Потім взяла на руки, приласкала,
В село сусіднє із дівчам пішла.
Про випадок той згадують донині,
Коли сім'я сідає до стола,
Як дівчинка прибилась до хатини,
Куди пізніш невісткою зайшла.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911046842

Птах кохання
Віктор Гала
Кохання,як той птах,було і полетіло,
І вже співає в іншому саду,
Чому співать в моєму не схотіло,
Може на щастя може на біду.
Воно було.Згадай як все співало,
Як спів той викликав у серці щем,
Затихло враз і співу вже нестало,
Лиш згадкою про нього ми живем.
Чекай весни з дзвінкими соловями.
І птах кохання може прилетить,
Так заспіва,такими голосами
Що серце від кохання вмить згорить.
І слух піснями буде лоскотати,
Немов з кайданів вирветься душа,
Від того співу схочеш заспівати,
Прийде кохання чисте як сльоза.
Та пташку ту,не зачиняй в темниці,
ЇЇ ніхто не звабив,не купив,
Як полонянка утече з вязниці,
Кохання ще ніхто не приручив.

Спить у лузі калина
Віктор Гала
Спить у лузі калина, спить в колисці дитина,
Вітерець у садочку теж приліг подрімать,
Тільки батько і мати будуть довго не спати,
Будуть думку гадати і додому чекать.
Приїзджайте додому, не везіть ви нічого,
Тільки в хату загляньте, щось батькам розкажіть,
Їм не треба багато, лиш сміялась би хата,
Щоб були ви щасливі і здорові були.
Білим інеєм скроні притрусило у тата,
Побіліла у мами темно-руса коса,
Відлітають у вирій роки клином пташиним,
Забирають здоров’я і марніє краса.
Не цурайтеся дому,не цурайтеся мови,
Не цурайтеся, діти, своїх сивих батьків,
Вам для них треба жити,все за них повторити,
І чекати з дороги своїх власних синів.
Спить у лузі калина, спить в колисці дитина,
Вітерець у садочку теж приліг подрімать,
Тільки батько і мати будуть довго не спати,
Будуть думку гадати і додому чекать.
18 листопада 2003 рік


© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911047114

Кохання,як той птах,було і полетіло,
І вже співає в іншому саду, (F)

ЛЮДА , дякую. (F) (F) (F)

Виктор Гала ХОЛОДНО

Холодно.Боже,як холодно стало,
А у природі буяє ж весна,
Душу гріють слова твої мало,
Коли в серце ввірвалась зима.
Слово інеєм білим покрите,
Ніби крига мої почуття,
Для тепла всі ворота закриті,
Без тепла і життя не життя.
Мабуть в теплі краї відлетіли,
Ті красиві і теплі слова,
Може в вирії десь заблудили?
Їх шукаю,а їх вже нема.
Не зігрію теплом твої руки,
Лід із серця не зможу зігнать,
Моє слово несе тобі муки,
Вимагає ще більше страждать.
І не треба тепла дожидати,
Вічний холод всю душу скував,
Я прошу лиш колись пригадати,
Як я палко колись обіймав.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909182048

Зимова ніч
Віктор Гала
Сховалось сонце,ніч не за горами,
Щербатий місяць з неба підморгнув,
Там вдалені,за білими снігами,
Останню пісню вітер затягнув.
Стихає день,порозсипались зорі,
Стовб диму в небо лізе від землі,
І ніч-чаклунка топить в чорнім морі,
Зимовий день,як в хвилях кораблі.
З німих небес зірвалися сніжинки,
Мов табунець метеликів нічних,
Летять на землю св'яткувать обжнивки,
В саду всідаються на гілочках тонких.
А вніч,коли зима зірки колише,
Коли у кожен дім заходять сни,
Картину дивну на вікні напише
Мороз,для зустрічі веселої весни.

© Copyright: Виктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11001302500

Стихає день,порозсипались зорі,
Стовб диму в небо лізе від землі,
І ніч-чаклунка топить в чорнім морі,
Зимовий день,як в хвилях кораблі.
(F) (F) (F) (nt) (nt) (nt)
Виктор, стихи льются прекрасной песней! Очень красиво!

Вишнева гілочка
Віктор Гала
Он,подивись,як ніжно розцвіла,
Як тішить око гілочка вишнева,
Як небагато треба їй тепла,
Щоб так цвісти,як в квітні,простонеба.
Склянка води і трішечки тепла,
І вже всміхається квітками-зірочками,
І хай хурделиця стежини заміта,
Вона зігріта ласкою й словами.
Цвіте природно у домашньому теплі,
Стоїть,мов наречена серед хати,
І на душі у неї знов весна,
Від щастя хочеться їй пісню заспівати.
Бува в житті трапляється таке,
Замерзлу душу раптом хтось зігріє,
І оживе вона,як вишня розцвіте,
І іншу душу відігріть зуміє.
Заради цього хочеться цвісти ,
Нехай коротке буде те цвітіння,
Та як приємно в серці пронести,
Священний гімн земного воскресіння.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912111335

Віктор Гала :: Депресія
Зачерствіла душа,більше серце не плаче.
Не лягають на аркуш ніжні,гарні слова.
І ніхто переміни тієї не бачить,
Тільки й бачуть,що біла моя голова.
Де ж поділося все,де поділися рими?
Чому спить в павутині на столі олівець?
Обірвала буденність мелодію гімнів,
І поставила вирок "ПОЕТУ КІНЕЦЬ".
Чорно-білі етюди не радують око,
Від постійної сірості муза втекла,
Тільки бачу вві сні оте небо високе.
Де купаються рими, в ніжних хвилях тепла.
Прокидаюсь з надією,що все вже минуло,
Що з'явилися знову усі кольори,
І що полоси сірі за ріг долі звернули,
Що втекли,як втікають весною сніги.
Та виходжу надвір,сірий ранок стрічає,
Сірий вітер у груди,і болото з-під ніг,
Від брудних кольорів всю надію втрачаю,
Що колись оживу і продовжу свій біг.
Дай же ,Боже ,мені сірі дні пережити,
Взяти знову у руки білий лист,олівець,
І назло сірим дням написать:-Буду жити.
Я воскрес,я пишу,ще мені не кінець.

Cпасибо за пронизанные мудростью стихи! () () () () () Замечательно пишете.Я всегда читаю с неизменным восхищением.

Дай же ,Боже ,мені сірі дні пережити,
Взяти знову у руки білий лист,олівець,
І назло сірим дням написать:-Буду жити.
Я воскрес,я пишу,ще мені не кінець. (nt) (nt) (nt) - Дякую за прекрасний вірш! Браво!

Бесконечного Вам вдохновения!

ДЯКУЮ ! (F) (F) (F) (F) (F) (F) (F)

Привіт.
Віктор Гала
-Привіт!-так хочеться почути,
Та в відповідь лише гудки.
Для неї ти давно забутий,
Як тогорічні нагідки.
Он знову в відповідь короткі,
Ніхто тебе там не чека,
Та тільки на душі неспокій,
ЇЇ немов би розрива.
Тремтить рука,слова шукаю,
Вагання подих зупиня,
-Скажи лиш слово,-я благаю.
Й так повторяється щодня.
Та в день,коли той голос жданний
Почув,я ніби занімів,
Хотів сказати так багато,
Та так нічого й не зумів.

© Copyright: Виктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11010312184

Хотів сказати так багато,
Та так нічого й не зумів.
(F) (F) (F) (nt) (nt) (nt) Прекрасно! Написано від душі. Дякую!